День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність
29 серпня в Україні відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день встановлено Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621 для увічнення героїзму військовослужбовців і добровольців, котрі віддали життя за Батьківщину.
День для закладу є пам'ятним, тому що тут працював Герой – Сергій Кушнір та був учнем цієї школи Герой Бісюк Дмитро . Тому вшановуючи пам'ять Героїв, були заплановані такі заходи:
- години спілкування «Герої Любомльського краю»;
- покладання квітів до мемеріальної дошки;
- участь у дослідницько-пошуковому проєкті «Небесний легіон Волині»
-участь у відкритті Стели ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ.
Пам’ять про борців і їхні подвиги є найвищою цінністю у шкалі нашої національної ідентичності. А віра і впевненість, що в разі загибелі на полі бою жертовність воїна буде пошанована на державному рівні, є дуже важливою для підняття морального духу українців.
Волинянин Сергій Кушнір
Кушнір Сергій Олександрович народився 29 серпня 1984 року в селі Машів Любомльського району Волинської області. Ріс гарним чорнооким хлопцем, який з дитинства дуже любив музику й усе прекрасне, що його оточувало. У сім'ї був старшою дитиною, тому з малих літ гарно піклувався про свою сестричку Оленку, бавився з нею і завжди ділився усім. Він ріс дуже ввічливим, дружелюбним і завжди любив допомагати людям ,особливо малечі та старшим. Коли ходив в ліс або пас із дідусем корови, завжди ніс додому великий букет польових квітів.
Навчався Сергій у Любомльській загальноосвітній школі №3. Після закінчення отримав атестат із гарними оцінками, але дуже хотів служити строкову службу. Казав, що армія – це обов'язок кожного чоловіка, який хоче чогось досягнути в житті. Службу проходив в Криму, у Севастополі.
Після служби навчався в Нововолинському електромеханічному технікумі, де здобув спеціальність майстра з ремонту побутової техніки. Там зустрів своє кохання – дружину Юлю.
У Сергія були, як кажуть, «золоті руки». Він усе вмів, навіть меблі сам навчився робити. Дружина завжди казала, що у Сергія стальні нерви, золоті руки й дуже гарні очі, як соняхи. Сергій був справедливий, любив правду, можливо, тому й був учасником Помаранчевої революції.
Останнім місцем роботи Сергія була Любомльська гімназія ім. Наталії Ужвій, де працював завгоспом.
11 квітня 2014 року зателефонували з військкомату. Цього ж дня вручили повістку. У перші дні служби був у Володимир-Волинській військовій частині, а згодом поїхав на Схід. Сергій був шофером на ГАЗ-66 у 51-й механізованій бригаді.
Після трагедіі під Волновахою його разом із побратимами перевели в Широкий Лан. Згодом Сергію надали відпустку на три дні. «Увечері приїхав, цілу ніч проговорили і вранці знову поїхав» , – згадує мама воїна. Сергій ніколи не жалівся на те, що було важко, не вистачало їжі й води. Спали дуже мало та й одягнені були в те, що з дому взяли. Пізніше їм видали вже бронежилети й каски. Завжди казав, що в них усе добре, що він далеко від бойових дій.
А 1 серпня зателефонував мамі побратим і сказав: «Мамочко, немає вашого Сергійка, нашого Сергійка!» Їхня машина підірвалася на міні. У кузові разом із Сергієм був капітан Андрій Задорожний і ще три солдати. Загинули всі. Це було у селі Мар'янівка Старобешівського району Донецької області.
Зі спогадів учительки Романюк О. І.: «Я добре пам'ятаю той день – 1 серпня 2014 року. Татові зателефонував колега й сказав, що на Донеччині загинув Сергій Кушнір. Це був дуже сонячний теплий літній полудень. Ми не могли повірити, що цього юнака, повного сил та енергії, НЕМАЄ. Відразу зателефонували батькові Сергія, запитали, чи немає новин зі Сходу. Той відповів, що все без змін, хлопці тримають оборону. Ми трохи заспокоїлися, але розуміли, що така інформація просто так не з'являється».
Поховали Кушніра Сергія Олександровича в селі Машів. У Любомльському ліцеї № 1 ім. Наталії Ужвій, де працював Сергій, відкрили меморіальну дошку. До свого 30-ти річчня герой не дожив 4 тижні, а донечці було лише 2 роки.
Нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю « За жертовність і любов до України», відзнакою «Командира 14 ОМБР».
Вічна пам'ять полеглим за Україну воїнам! Герої не вмирають!